>…
<…
Спомин
Я закриваю повіки, бачу той самий сюжет,
Серце пронзивший навіки, здатний прикрасить мольберт:
У нескінченнім просторі тепла напруга звелась,
І напрочуд апріорі хвилями жита неслась!
Разом і з колосом стиглим ніжно головку схилив
Мак, як завжди соромливо, квіткою почервонів!
Переплітаючись станом, дружно торкались землі,
Небо зливалось із ланом десь на границі ріллі!
Сонця вогонь променистий колос життям надихав,
Макову квітку вогнисту променем частував!
Де не де дим волошковий понад ярами юрбів,
І пролітав колисково серця дівочого спів!!!
2006.