Автобіографія Каркавчука Івана Яковича
Почалися нові слідства без тортур. Румуня теж дала точні твердження і їх було оправдано в сторону розвідника СРСР, який теж дав докази точні. Суд засудив їх на два роки позбавлення волі за нелегальний перехід кордону. Невдовзі відправили в Архангельськ у трудову колонію. В річковому порту розвантажували баржі. Коли закінчився термін ув’язнення, їм видали довідки, що засвідчували особу і сказали:”Можете їхати та не ближче до кордону, ніж на п’ятсот кілометрів”. Судимість з них знято. Влаштувалися на роботу хто де, неподалік на лісозаводі. Файнштейн і Виноградов працювали на пилорамі. Дружина Файнштейна – обліковцем. Дружина Виноградова померла. Каркавчук – електриком. 29 червня літнього теплого дня Каркавчук зранку пішов купатися на ріку. Коли повернувся на лісозавод, то робітники підхопили його і стали підкидати вгору. Що трапилося, не розумів він. Буковина стала вільною від румунської окупації. Наступного дня він писав листа на Батьківщину з проханням дозволити йому повернутися додому. Чекати довелося довго і аж на весні 1941 року викликали в управління НКВС, повідомили, що його клопотання задовільнено. А Каркавчук на той час уже заочно навчався в Архангельському педінституті. Успішно склав екзамени за перший курс, а тут блискавично пронеслося: війна. Буковину знов захопили румунські окупанти. 1/ІХ 1941 року мобілізували в РККА (робоче-крестьянскую красную армию). Відразу був посланий на фронт під Фінляндію. У лісах Карелії в трудармії, він цілий рік будував мости, дороги, дзоти, землянки. В 1942 році зняли судимість і відправили під Москву в інженерний батальйон. З літа 1943 року Каркавчук – зв’язківець дванадцятої авіавинищувальної дивізії. З нею пройшов через Липецьку, харківську, Полтавську, Кіровоградську, Белградську, Красноградську, Дніпропетровську, Корсунь Шевченка, Уманську, Львівську, Сандомирську, Красненську області до Сандомирського плацдарма, воював і на Берлінській операції, звільняв м. Прагу. Дані взяті з червоноармійської книжки. В кінці квітня 1945р. його поранили осколком авіабомби в спину на австрійській землі. На госпітальному ліжку його застала Перемога.
В боях проявив мужність, хоробрість і одержав звання сержанта. Був і санітаром – рятував ранених на полі бою і доставляв їх до лікарів, які під пулями в сараях чи хатах проводили операції. Командири посилали його з товаришами по «язика» і вони виконували. А часто посилали самого налагодити пошкоджений зв'язок проводу, причому на чужій території: в Польщі. Треба було швидко виконати і він не встиг взяти зброю але в руках були щепці. З великим зусиллям, розгрібаючи сніг, поломку налагоджено. І від цього дуже впрів і перевернувся на спину, щоб відпочити, дивиться в гору, а біля нього німець із рушницею поліз по стовпу. Він удався до хитрощів. Тихенько встав і почав клацати щипцями і говорити по-німецьки, щоб той здався. Переляканий німець кинув рушницю в сніг і зліз на землю.
Каркавчук Іван виконав наказ офіцера, ще й привів до закону «язика», який дав цінні відомості про наступ фашистів на наші війська. Каркавчук був переводчиком, він знав такі мови: українську, російську, молдавську, польську, французьку і трохи чеську. Йому вручили значок гвардійця і представили до нагороди «Медаль за відвагу». Коли стояла їхня військова частина у одному із сіл Польщі то в селі не було священника і були мерці. Жителі запитали військових, хто може прочитати Біблію на похороні. Солдати попросили щоб це зроби Іван Якович, то може за це їх нагодують.
Іван Якович читав Біблію на похороні усю дорогу аж до цвинтаря. За жителі села запросили усю роту солдат на поминальний обід і навіть дали продуктів їм із собою.
Каркавчук Іван воював на першому українському фронті під керівництвом маршала Василевського.
Учився Іван Якович в РСФСР – НКП в Архангельському державному педінституті (заочна форма) де і закінчив перший курс 1940-41 рр. /залікова книжка №785/.
В 1946р. вступив і 1949р. закінчив заочно повний курс Чернівецького державного учительського інституту по спеціальності природознавство та географія і одержав спеціальність вчителя середньої школи /диплом від 31 липня 1949р. №763975/.
В 1951р. поступив в Тираспольський державний педінститут на заочний відділ і закінчив 1956р. по спеціальності географія і одержав спеціалізацію вчителя географії середньої школи /диплом №023772/.
У грудні 1945р. одружився з Євдокією Петрівною і переїхав у своє рідне село Керстенці. У січні місяці звернувся у районний відділ освіти у пошуках роботи місць вільних у школах не було серед навчального року і завідуючий Новоселиць ким районо сказав, що у Динівцях помер директор школи і направив Євдокію Петрівну на цю посаду (їй тоді було 23 роки), а Івану Яковичу дали два класи молдавської мови. Євдокія Петрівна читала російську мову у цих класах. Після Динівців з 1946р. до 1952р. працював у Керстинцях вчителем географії. У серпні 1952р. переїхали у с.Слобода Сад гірського району працював у школі вчителем географії, французької мови, хімії, біології.
Мав нагороди за хоробрість і відвагу в боях з фашистами у Другій світовій війні:
1) Орденська книжка нагодженого орденом Вітчизняної війни.
2) Медаль «За Победу над Германией» у ВВ війні 1941-1945рр.
3) Медаль «За освобождение Праги».
4) Посвідчення до ювілейної медалі «Двадцять лет Победы в Великой Отечественной Войне 1941-1945гг.»
5) Посвідчення до ювілейної медалі « Тридцять лет Победы в Великой Отечественной Войне 1941-1945гг.»
6) Посвідчення до ювілейної медалі «Сорок лет Победы в Великой Отечественной Войне 1941-1945гг.»
7) Посвідчення до ювілейної медалі «Пятьдесят лет Вооруженных сил СССР»
8) Посвідчення до ювілейної медалі «Шестьдесят лет Вооруженных сил СССР»
9) Посвідчення до ювілейної медалі «Семдесят лет Вооруженных сил СССР»
10) Рішенням виконкому Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 19 травня 1976р. нагороджений медаллю «Ветеран праці»
Зразково відпрацював на педагогічній ниві з любов’ю, наполегливістю і старанністю до дітей 39 кропітких років. Щороку організовував при школі радіогурток. Приймав активну участь у політмасовій роботі села.
P.S. Неспокійні, жорстокі і шерсткі дороги життя пройшов Каркавчук Іван Якович, де губив спокій і нормальне життя частим стоном від болячок: 1) на полях боїв Другої світової війни; 2)майже половину свого життя заліковував свої болячки від перенесених тортур у в’язницях за революційну діяльність на Буковині та Румунії. Під кінець свого життя ще й хворів невиліковною хворобою півроку лежачи у ліжку. І на 78 році життя 11 грудня 1991р. перестало битися його серце.
Таким людям як Каркавчук Іван Якович - вічна чесна слава і доземний уклін!