Каркавчук Іван Якович народився 7 липня 1913 року, землевласник, уродженець і житель комуни Кристинешти бувшого Хотинського повіту в сім’ї селянина-бідняка Каркавчука Якова Васильовича та матері Каркавчук Пеладії Федорівни. Ріс в сім’ї з братом Костею старшим за нього. Брат любив працювати на землі, а Іван тягнувся до книжок. Ріс сиротою, бо у1914 році його батько загинув на фронті з Румунією у дні Першої світової війни. В селі закінчив початкову школу, вчився старанно і наполегливо. Здібних дітей, батьки яких загинули на фронті, було направлено відділом народної освіти в Хотинську гімназію, причому безкоштовно, а мати отримувала пенсію. В 1932 році разом з Левком Грицуником там же вступили в ряди підпільної комсомольської організації «Червоний школяр». Секретарем осередку був Йосип Кліщ. Підпільники читали заборонену літературу, яку отримували від комуністів Хотина, конспіративно слухали новини по радіо з Радянського Союзу, а потім розповідали іншим. А комуністи готувалися до Хотинського повстання. Масове населення передовиків сіл Бессарабії вступали в підпільну в комуністи і хотіли звільнити Бессарабію від румунської влади /інформація є в Хотинському музеї і Чернівецькому краєзнавчому музеї/ Перед канікулами 1933 року повітова комсомольська організація доручила своїм членам створити в рідних селах нелегальні організації. І того ж літа Іван Каркавчук створив у Керстенцях комсомольські осередки. А через рік, будучи уже студентом, в 1934 році організував там підпільний комсомольський комітет.

У 1934 році закінчив Хотинську гімназію. Іспити студенти здавали публічно. Це означає, що в день здачі іспитів у велику аудиторію на державну комісію були запрошені всі вчителі гімназії, керівники усіх установ районного центру, деякі батьки. Всього біля 100 чоловік. Студент стояв біля столу і відповідав на цілий ряд запитань без підготовки. Запитання мали право задавати усі присутні, але згідно програми за всі роки навчання. Присутні висловлювались, чи заслужив студент одержати диплом Бакалавра.

Здача іспитів закінчилась успішно. 4 вересня 1934 року Іван Каркавчук одержав диплом Бакалавра.

Далі влада надавала право здібним студентам-сиротам вступати безкоштовно у вищі навчальні заклади. Каркавчук Іван вибрав собі професію інженера-електрика великих електростанцій. Направили його у м.Ясси (Румунія) в електро-технічний інститут по його бажанню на 5 років навчання з стипендією, гуртожитком та харчуванням.

Там студенти познайомилися з розвідником з СРСР, який загітував деяких вступити у підпільний революційний гурток у боротьбі за комуністичний устрій держави за побудову комунізму. Розвідник залишив їм друкарську машинку, папір. Зустрічі з розвідником відбувалися рідко. Збиралися члени гуртка і друкували листівки в підвалі одного із членів гуртка єврея Юзефа, а потім розклеювали по різних містах Румунії у вихідні дні. Їздити можна було до певного часу, бо було встановлено комендантську годину. Тому вони спочатку купляли книги, літературу потрібну для навчання, а потім розклеювали листівки Батько Юзефа мав приватну фабрику. Юзеф допомагав студентам-сиротам матеріально. Він мав копію ключа від батькового сейфа і «позичав» грошей. Давав студентам гроші на продукти, бо хлопцям державних продуктів у гуртожитках не вистачало. На третьому курсі у 1937 році почалися арешти членів підпілля. Іван Якович був арештований. Допити (слідства) з тортурами в Румунії велися три місяці, а потім привезли арештованих у Чернівецьку в’язницю воєнного трибуналу, де ще продовжувалося два місяці слідство з тортурами і очні ставки з арештованими - 150 комуністів – підпільників і комсомольців. А потім у квітні місяці відпустили по домівках на сім днів до початку судового процесу під нагляд жандармів і підписку про невиїзд. Протягом того терміну до Каркавчука Івана прийшов Йосип Кліщ і повідомив, що підпільний комітет Буковинського крайкому компартії Румунії пропонує Івану Каркавчуку, Омеляну Виноградову з нареченою Сонею Садовик, Самуїлу Файнштейну з дружиною Етею перейти кордон і податися в Радянський Союз. Сам же Кліщ відправиться у Францію з фальшивим паспортом. Так він і зробив, де і далі займався революційною діяльністю на стороні СРСР.

Він назвав ім’я людини, яка допоможе організувати переправу через Дністер в СРСР – Георгій Бабій і повинні були мати в правій кишені верхнього одягу скручену газету. Цей день настав . Це було у одному із сіл поблизу Кам’янець -Подільська . На окраїні села під вечір зустріли Георгія Бабія з візком запряженим парою коней. Вони попросили, щоб той підвіз їх до польової криниці напитися води. Бабій згодився і звернув на луг з ними не доїжджаючи с. Бернового. Біля польової криниці на колоді сидів чоловік років тридцяти п’яти у руці із згорнутою газетою і візник запитав його як їм напитися води. «А я вам дам черпак», - і витяг їм води. Потім поїхали далі лугом до заростей. Там їх очікувала інша підвода, яка підвезла їх до віддаленої хати від села, де дідусь пас корову. Побачивши їх, сказав щоб швидко ішли по одному до стодоли, не оглядаючись. Там їх чекає постіль на сіні і їда. Дідусь потім зайшов до них і сказав щоб поїли і лягали спати, а вночі інший зв’язківець бернівський перевезе на радянський берег. Переправа вдалася успішно. Наказано біженцям бути на одному місці доти, доки не прийдуть прикордонники. Сонце піднялося високо десь до 10 год. Дня, а прикордонників все не було. Вирішили йти самі на контрольний пункт кілометрів зо два. Прибули на прикордонну заставу. Повибігали прикордонники, чоловік п’ять, обшукали прибулих, чи немає зброї і задавали запитання, хто вони такі, хто їх перевозив, хто післав у Радянський Союз і яке завдання дали. Вони поступово розповіли, хто вони, де навчалися, як загітував їх радянський розвідник вступити в революційне підпілля і яке завдання дав членам гуртка, а також назвали розвідника прізвище, ім’я, по батькові. Прикордонники не вірили і сказали про це їм. «До нас перебіг якийсь член ЦК Компартії Румунії. Ми йому дали притулок, а він виявився шпигуном. То напевне і ви шпигуни». Потім на вантажній машині відправили в прикордонну комендатуру. Дівчат відділили від хлопців. Велися слідства на яких задавали одні і ті ж запитання, що і на КП, але вони твердили одні і тіж відповіді і розповідали про радянського розвідника. Та вже наступного дня біженців привезли до Кам’янець- Подільського і прямо з машини вкинули в підвал прикордонного загону. Ні стільців, ні ліжок не було. В цьому підвалі їх тримали два місяці. По одному визивали на допит, де приміняли тортури. Але вони твердили одне і те ж. Якось слідчий Скрипник показав газету Каркавчуку «Морген Блатт» від 28 вересня 1937 року. В ній було повідомлено про те, що Івану Каркавчуку і його товаришам заочно винесено вирок військово-польового суду восьмої румунської піхотної дивізії в Чернівцях: п’ять років тюремного ув’язнення і десять років позбавлення громадянських прав, 100 000 леїв штрафу, а також 10 000 леїв судових вирахувань за комуністичну діяльність.

Після цього слідства їх відправили в місто Архангельськ і здали до в’язниці, яка була переповнена. Розрахована на 300 чоловік, вона вміщувала понад чотири тисячі в’язнів. Спали навпочіпки на цементній підлозі. Не вистачало на всіх баланди. Влітку 1938 року спалахнула епідемія дизентерії, люди повально помирали. Після слідства ставало Каркавчуку і його товаришам моторошно, що їх називали шпіонами і «ворогами народу», але в’язні не зрікалися своїх переконань. І вони дружно почали писати листи в Комінтерн і особисто Сталіну, але жодної відповіді не було.

Одного разу пізньої осені 1938 рокупід час прогулянки на подвір’ї в’язниці, яке було огороджено кам’яними брилами було написано деревним вугіллям: ”Єжова нема. Ура! Хлопці, тримайтеся, скоро будете вільні.” /Єжов міністер внутрішніх справ СРСР, який дбав за те, щоб знищувати передових офіцерів, комуністів, керівників державних установ, був пов'язаний із заходом, ворог народу шпигун, хотів щоб у державі не було передових людей/. В короткий термін тюрму розвантажили. У зв’язку з переміною міністра внутрішніх справ змінилося відношення до в’язнів. Їх відправили в баню, видали належний одяг і взуття та розмістили в палатах по 4-6 чоловік, харчування покращилося. Для кожного ліжка був матрац та належна постільна білизна.

12