ЖУРАВЛЕВА
Мария Тихоновна

Доля, обпалена війною.

Не один десяток років тому утворилась у Котелевому молода сім'я: побралися Василь Іванович і Ганна Федорівна Зеліски. Через рік, у них народилась перша донька Домніка. Подружжя дуже раділо її появі. Потім з'явилося ще четверо: Єлизавета, Георгій, Марія і Леонтій.

Разом зустріли подружжя страшну звістку про початок війни. А в 1941 році для Ганни Федорівни настало найтяжче випробування - її 37-річний чоловік пішов на війну, захищати Батьківщину, своїх дітей і близьких. Цей день назавжди залишився для сім'ї найчорнішим.

Проводжала Ганна Василя до центру села. Дітей, кого на руках несла, і кого за руку вела, а хто за спідницю тримався. Діти плакали, заглядали батькові в очі. В ту хвилину ніхто з них не знав, що бачить татуся востанніє. Тоді здавалося, що скоро батько повернеться.

Залишилась Ганна з п'ятьма дітьми. Найменшому, Леонтію, виповнився лише один рік.

Василь Зеліско гідно виконав свій священний обов'язок, заплативши за нього своїм життям. 5 лютого 1945 року він помер від ран і був похований в с. Яблоново Торуньського воєводства у Польщі.

Його дружина все-таки подолала і пережила цю непоправну втрату, інакше не могла, бо треба було ростити дітей.

Коли організували колгосп, Ганна Зеліско одразу вступила до нього, щоб своїм трудом заробляти гроші і виховувати дітей. Чоловіка свого не забувала, була вірною лише йому і дітям. В душі не вірила, що загинув... Минали роки, діти підростали і одразу теж починали трудитись у місцевому господарстві,

Всі вони донині живуть в рідному селі. Домніка, Єлизавета і Марія - вже на заслуженому відпочинку, але Марія продовжує трудитись кухарем в їдальні на фермі. Георгій працює у рільничій бригаді, а найменший, Леонтій, - у городній. З ним і живе нині Ганна Федорівна. Як може, допомагає по господарству, адже їй уже 65 років.

Одного разу зайшла до них на подвір'я. Ганна Федорівна сиділа на порозі, дивлячись кудись в далечінь. Привіталась.

Жінка відповіла тихо-тихо, немов прокинувшись від своїх думок.

-- Про що ви замислились, тітонько Анице? -запитала.

- Та все думаю, - відповіла старенька, - коли закінчиться війна, коли батько повернеться до своїх дітей?..

І такі думки не покидали жінку з того для, як отримала похоронку і на все життя залишилась солдатською вдовою.

Нині вона не самотня. Чоловік живе у її пам'яті, у її дітях. А ще - у тринадцяти онуках і двадцяти восьми правнуках. Всіх їх бабуся любить, знаходить особливі ласкаві слова.

Після зустрічі подумала: так, для цієї згорьованої жінки ще не скінчилась війна.

М.ЖУРАВЛЕВА,

с. Котелеве.