ЖУРАВЛЕВА
Мария Тихоновна

Моє село-мої люди

Під такою назвою 14 травня у Котелевому відбулося свято села

Сонячного недільного ранку зібралися котелівчани у центрі села. Настрій у всіх радісний, святковий. Звідусіль лунав сміх, жарти. Всі з нетерпінням чекали: що ж буде далі? Адже свято таке у нас проводилося вперше.

Котелеве славиться працьовитими людьми. По багатьох виробничих показниках місцевий колгосп "Росія" не поступається передовим господарствам району. А пізньої осені, взимку, коли відпочиває нива, коли спадає напруга сільськогосподарських робіт, котелівські майстрині починають ткати, вишивати. Фантазії тоді немає меж. Гарні килими, доріжки, рушники є, мабуть у кожній оселі. Бо більшість жінок - чудові господині.

На шкільному подвір'ї, де відбувалося свято, встановили щити, на яких показували вироби майстринь. Чудові витвори представили Марія Миколаївна Данілова, Домніка Ананіївна Габа та інші.

З кожним роком красивішає наше село, багато робиться для поліпшення умов праці тваринників, рільників. І хоч належного рівня поки що не досягли, все ж певні зрушення є. Непогана матеріально-технічна база колгоспного машинно-тракторного парку, механізуються технологічні процеси на молочнотоварній фермі, на комплексі по дорощуванню і вигодівлі свиней. А як було раніше? Про те в яких умовах працювали люди в 50-і, 60-і роки розповів присутнім ветеран колгоспного виробництва Микола Максимович Топорівський.

Талановиті, співучі люди живуть в селі. Залюбки співають молдавські, українські, російські народні пісні. Ні, народна пісня не відмирає. Того недільного дня котелівчани з задоволенням слухали її у виконанні людей, яких звикли бачити на полі, на будівництві, за кермом трактора. Свою любов до народної пісні засвідчили колишній учитель Іван Самійлович Щербанюк, Лідія Георгіївна Динту, бригадир Новоселицького райагробуду Іван Георгійович Кишлар з дружиною, однією з кращих ланкових колгоспу, Вірою Георгіївною, пенсіонерка Параска Георгіївна Рошко. Лунали усім нам відомі "Зацвіла ружа", "Їхав козак за Дунай", "Ой на горі два дубки". Часто виконавців підтримували присутні. І пісня линула над селом. Так уже ведеться з давніх-давен: пісня обов'язково супроводжується танком. Учні 3-Б класу Котелівської середньої школи виконали танець "Весна і квіти".

Котелеве - село інтернаціональне. Разом працюють і відпочивають, ділять радощі і труднощі українці, молдовани, росіяни, казахи, румуни. У п'ятдесяті роки, поєднавши свою долю з котелівчанином Василем Івановичем Єременчуком, приїхала сюди з далекого казахського міста Актюбінська Марія Тихонівна Журавльова. Товариської вдачі, щирої душі жінка, вона швидко порозумілася з односельцями чоловіка, вивчила українську і молдавську мови, стала у Котелевому своєю людиною. - Моє село, - називала вона Котелеве. Називає з повним на це правом, бо живе його турботами, його радощами. У виконанні Марії Тихонівни пролунали частівки на її ж слова, молдавська народна пісня"Мей, чобане, чобенаш".

На святі гармонійно поєднувались сучасність і минуле. Нині все рідше на весіллях танцюють сирбу. А це ж велика честь для того, кому вона замовлена. Директор Котелівської середньої школи Василь Георгійович Калетник розпочав цей танець. А в партнери обрав ланкову городньої бригади Єлизавету Георгіївну Залізко. Разом з ними у танці - працівники городньої бригади, інженер-меліоратор Ніна Андріївна Трипадуш, колишня вчителька Марія Василівна Ватаманюк. Один з найперших водіїв колгоспу Ілля Георгійович Топорівський, начальник мехзагону райоб'єднання "Сільгоспхімія" Василь Дмитрович Бурлака, бригадир Леонтій Васильович Залізко та інші виконали чоловічу сирбу.

У багатьох господарствах нашого району ще й сьогодні вважають великим успіхом одержання 400-центнерного врожаю цукрових буряків з кожного гектара. А юна Ніна Трипадуш зі своїми подругами - членами комсомольсько-молодіжної ланки по вирощуванню цієї культури ще у 1954 році досягла цього рубежу. Уважно слухали котелівчани виступ Ніни Андріївни - нині вже інженера-меліоратора.

Чимало цікавих сторінок з життя села перегорнули ми того недільного дня. Повторюю: таке свято у нас проводилося вперше. Можливо й не все вдалося його організаторам, можливо й не все врахували. Але люди залишились задоволеними.

Так буває, мабуть, завжди: святковий день гостріше висвітлює проблеми. Мене вразив той факт, що крім школярів майже нікого з молоді в той час на шкільному подвір'ї не було.