Щасливою людиною можна назвати Запотічну Тетяну Іллічну, бо її щастя – це творчість у повному розумінні слова. Гадаю, не погрішу проти істини, коли скажу, що працю можна тільки тоді назвати творчою, коли у неї вкладена частина людської душі, коли вона зроблена не з примусу чи необхідності, а за велінням серця.

Щоб створити шедевр, потрібно мати натхненний талант. Дар від Бога. Саме таким даром володіє Тетяна Іллічна – людиною з великим талантом поставити вірші, які припали до душі на музику. Працюючи вчителем музики у місцевій школі, без її допомоги, як музичного керівника необходилось жодне свято, жоден районний конкурс.

А пісні, які виконувались, були покладені на музику. Вчитель вищої категорії, із педагогічним званням “старший вчитель”. Вона була нагороджена Почесними грамотами за невтомну і творчу працю її фольклорний колектив інструментів, створений вчителькою, неодноразово ставав переможцем районних конкурсів.

Оркестр народних інструментів "Троїсті музики"

Вчительська доля, не така барвиста, як описано в книжках. На її життєвій дорозі є різні перешкоди, які змушують змінювати життя, залишаючи рідну домівку, родину, Батьківщину у пошуках кращої долі...

Чужина, Чужина....

Відпусти нас скоріше додому

Поверни нам роки, що віддали тобі за гроші

І прошу я тебе: не з’являйся

ніколи – ніколи.

Отим спогадом згірклим

у розп’ятій тобою душі.

Надія Серба

Чужина.... Чужина.... – гіркий біль, сльози, відчай, крик самотніх душ. Багато українських заробітчан, особливо жінок, почали складати вірші там далеко за межами рідної Батьківщини. Хто пише свої, чужі, переписані дрібним почерком у зошит, вивчені напам’ять. Твори Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, там на чужій землі, стали особливо актуальними. Не оминула доля і нашу колегу. Залишивши вчительську працю, стареньких батьків, брата вона змушена покинути рідний буковинський край і полинути до далеких, чужих країв.

Курорт Мірадоло. Італія.

Свої роки перебування в Італії згадує зі сльозами на очах, особливо перші місяці. Саме Італія, чужина стала гарним “чистилищем” для всіх. Повернувшись через деякий час додому, Тетяна Іллічна не застала живою свою найдорожчу людину – маму. Постарів батько...

Тату! Таточку! Голубе сивий!

Аж серце на дві половини

Від болю того розкололась

Аж тепер прихилюся до Вашого плеча....

Тетяні Іллічні спало на думку вірші, написані українськими заробітчанками, зробити співаними. Вона записала фонограми. А восени минулого року втілила довгождану мрію. В сільському будинку культури було організоване і проведене літературно-музичне свято “Чужина...Чужина...Відпусти нас скоріше додому!”

А навесні цього року відбулася зустріч з колегами у НВК.

Ірина Бойчук