Квітка

Ну ось і все, і знов сама

Немов метелик ніжний,

І дощ сльозами полива

Троянду білосніжну.

Вона залишилась жива,

Хоч згинути хотіла.

Але зірвала не її

Рука дівоча - сміла.

Немає значення тепер

Цвісти чи відцвітати,

Вона не виживе одна,

Не треба поливати.

Колючий терен охопив

Її красу тендітну,

В свої обійми полонив

Троянду не розквітлу.

Найгірше бути в самоті,

Навкруг нема нікого.

Ніхто не бачить муки ті,

Байдуже їм до всього.

Вона народжена цвісти,

Її життя – це квітка.

І створена задля краси

Прекрасна мов лебідка.

Не усвідомлюючи це

Людські жорстокі руки

Красу цю знищують рвучи,

Прирікши їх на муки.

Хтось може думав, все не так,

Бо квітка – це є квітка.

А я скажу вам, що у ній

Життя проходить нитка.

І на хвилину уявіть,

Що ви та сама квітка.

І от зриваючи її,

Ви також рвете нитку.