Було життя

Цей день назавжди у думках

Його вже не забути,

І скільки сил не докладай

Нічого не вернути.

Закрила очі ти ясні

І руки опустила,

Неначе в вічнім тихім сні

Життя своє згубила.

Мов чорний попіл, чорний дим

Проник у кожне серце

І дуже важко жити тим,

Хто відчуває все це.

Згадаю якось ненароком

Дитинства світлі дні,

Як виростали рік за роком

Подружки дві малі.

Чому ж тепер, як вже доросла,

Залишилась сама?

Де ти тепер моя подружко,

Чому тебе нема?

Так важко іноді буває

Мені від самоти,

Тепер тебе уже немає

До кого мені йти?

Колись малими ми писали

Щоп’ять хвилин листи,

Тепер пишу, але незнаю куди

Їх віднести?

Ти в моїм серці залишила

Глибокий вічний слід,

А душу свою відпустила

У зовсім інший світ.

Було життя, а потім смерть,

Усе цей світ міняє.

Комусь дарує він усе,

А в когось забирає.

Я хочу відповідь знайти,

Я хочу зрозуміти:

« Чому ти мусила піти,

Якщо хотіла жити?»