Сигнал тривоги

Ні! Тепер піддаватися не можна, я занадто довго йшла до поставленої цілі, щоб зараз все зруйнувати.

Та не зважаючи на всі мої переконання – це відчуття поступово охоплює кожну клітину мого тіла. З шаленою швидкістю у грудях калатає серце, тремтять руки і від кожного шелесту спиняється подих. Це відчуття досить знайоме, ніби зовсім не нове, але щоразу переживаю його ніби вперше. Я відчуваю як пітніють мої долоні і з кожним кроком стає все важче. Кожен звук, чи будь-який шум здається сигналом тривоги. Дрібний дощ. Саме він завжди допомагає мені заспокоїти свою душу. Але ні, тільки не сьогодні. Я заплуталась, я не розумію геть нічого! Сльози на обличчі змішалися з краплинами дощу, і я не знаю чи плачу ще, чи може вже і ні.

Іду поволі і навіть не наважуюсь повернутись назад, бо мені весь час здається, що за спиною чути чийсь подих. Таке відчуття, ніби хтось за тобою наглядає, ніби записує все на плівку і створює німий чорно-білий фільм, де чомусь білого кольору немає зовсім. З минулого раптом виринає дикий біль, який здавалося вже навіки забутий, а потім починається паніка. Все це можна назвати одним словом – СТРАХ.

Не знаю, не розумію, не хочу розуміти. Звідки він? Звідки все це? Чому? Розгублена, самотня, налякана – шукаю захисту.

<<<< Повернутися до переліку