ПРОВОДИ

Перший понеділок після Великодня називають Провідним. Саме в цей день в селі на цвинтарях відбуваються Проводи, де згадують усіх померлих. А починаються вони рано-вранці, коли церковні дзвони скликають усіх прихожанна Службу Божу. Селяни приходять в церкву з приносом – це так в селі називають три калачі, які ставлять на спеціально відведений стіл. На цей принос ставлять поминник, в якому записано імена всіх померлих родичів.

Священник відправляє Службу Божу, протягом якої читає молитви за упокій померлих. В кінці Служби він підходить до столу, де знаходиться принос. Тут горять свічки, а церквою лунає: ”Упокой, Господи, душі усопших рабів твоїх” і називаються всі померлі поіменно. Не забувають односельчани і тих воїнів, які були вбиті під час війни і поховані на сільському цвинтарі. Священник і за них також відправляє панахиду. А в другій половині дня дійство переноситься на сільські цвинтарі.

До проводів у селі готуються заздалегідь: печуть пасочки, виготовляють крашанки, купують посуду чи інші предмети вжитку. До кожної посудини (це може бути відро, кувшин, чашки або стакани) в’яжуть цукерки, медівники, яблука, мандарини. Обов’язково в посудину потрібно влити воду і вкинути горіх. І ось на кожному гробі на вистеленій скатертині розкладають пасочки, а на них крашанку і свічку, а поруч ставлять посуду. А також на гробу в цей день має бути тарілка з вареною пшеницею або вареним рисом, який дуже гарно прикрашають різнокольоровими цукерками. І ось біля гробів збираються родичі - всі, від старого до малого. А цвинтар в цей день ніби оживає.

Сюди з церкви приходить священник разом із процесією і церковним хором. Вони тричі обходять цвинтар, кроплячи його свяченою водою. Коли священник читає молитву, то тарілку з пшеницею беруть в руки і через гріб знімають панахиду (рухають тарілкою вверх-вниз). Після завершення цього дійства усім присутнім починають роздавати поману. Помана - це пасочка, крашанка, свічка і посуда. Цю поману роздають родичам, кумам, сусідам, а також тим людям, що просять (просящим). При цьому завжди говорять: ”Візьміть це за мого тата душу” (кожен називає свого померлого, хто тата, хто маму, а хто брата, або діда чи бабу). А у відповідь звучить: “Нехай Бог прийме”. І коли беруть поману, то обов’язково стараються щось повернути назад. Тобто проходить так званий обмін. І ось проводи підходять до кінця. На гробах залишають запалену свічку, медівник, декілька цукерок і виливають трохи води.