Покрова / 14 жовтня /

Через тисячу років після воскресіння Христового у Константинополі у Влахернській церкві, де зберігалися ризи Божої Матері та її головний покров, а також частина пояса, сталося диво: 14 жовтня під час богослужіння святий Андрій побачив у небі діву Марію, Іоана Хрестителя, апостола Іоана Богослова І безліч ангелів. Ставши на коліна, Богоматір почала молитися, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало і простянула його над людьми, що молилися у храмі, як захисток від видимих і невидимих ворогів.

Відтоді 14 жовтня усі християни світу відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці – свято чинне, піднесено – урочисте, адже кожен чекав Покрову Матері Божої й собі. Покровом на це свято покривала Богоматір землю від усіх бід. І кожна мати приступала до своєї дитини з іконою Божої Матері, на якій Діва Марія стояла у повітрі і тримала покров – плід лона свого благословляла. Але будь-яка ікона Матері Божої вважається такою, що допоможе, бо вона – жінка земна, тож краще нас, грішних, зрозуміє. Відколи зійшла вона на небо, не полишала людину без допомоги, опіки. Ось чому у світі є безліч ікон Богородиці, які славляться створеними дивами. На Покрову сходилися майстри клакою (безплатним гуртом) і вмить покривали стареньку хату вдови чи сироти, а жінки зносили сироті на сорочку полотна, могли і вишиту подарувати.

Ніч перед Покровою сповнювалася своєрідної таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: “Свята Покрівонько, покрий голівоньку,” – а вранці йшли до церкви покривати ікону Матері Божої хусткою. Якщо була дівчина на виданні, доброзичливці у ніч перед Покровою покривали рушником її ворота. Після служби Божої дарувальник знімав з воріт подарунок і заносив у хату, а дівчина взамін давала гарний, як сонце, калач. А ще годилося їй на ніч з’їсти пересолену страву, просячи у Покрови прислати судженого з водичкою, тобто щоб він приснився. А ще існував такий звичай. Напередодні свята дівчина варила 72 зернини пшениці на воді з дев’яти криниць. Відраховувала від господи 72 кроки і розкидала їх. Потім у темноті ночі схилялася і брала те, що потрапить під руку: земля - наречений буде хліборобом, паличка або тріска – матиме справу з деревом, папірець – з книгою. Інколи на дерево прикріплювали рушник і вигукували: “Свята Покрівонько покрий мені голівоньку, зрости барвінчик мені на вінчик,” - при останньому слові бігли по рушник: котра швидше схопить його, тієї голівонька швидше покриється. А ще на Покрову у стайнічи конюшні на порозі прибивали підкову: “би коні велися, би вночі, коли люблять на конях гуляти нечисті сили, не могли осідлати коня.” На Покрову вважали наші бабусі – дідусі, треба добре покрити землю співанками, аби на ній весело жилось. А тому на це свято скрізь можна було чути багато різних співанок і між малими, і між старими. Як ми уже знаємо, у кожній хаті за сволоком зберігалася сопілочка. На Покрову вона мусила звучати, співом своїм господу покрити, аби сльозам не було місця, аби тільки сміх і веселість лились. Дорослі дівчата, котрі мали вийти незабаром заміж, все думали, куди ж то вони від рідного дому підуть. А тому вечері їли дуже пересолену їжу, а лягаючи просили: “Присвятая Покрово – Богородице, най но дасть мені по милості своїй пити мені той, хто має мене покрити.” Той мав наснитися…

Після Покрови не слід чекати теплої днини: вважалося, що цього дня може іти сніг. Народне прислів’я каже: “По Покрові – то й по теплові.” До цього дня кожен господар мав закінчити польові роботи.