ЖУРАВЛЕВА
Мария Тихоновна

Являюся членом ревізійної комісії Новоселицького сільст, секретарем ради ветеранів війни і праці, членом групи народного контролю села, в школі-членом КІДу "Факел". Кожного року 1 вересня проводжу в школі "Урок миру".

Не байдужа я ідо чужого горя. Хоч я не маю своїх дітей, та рідними для мене стали діти, яких скривдила доля. Це діти школи-інтернату в с. Бояни.

Як тільки я дізналася про них, зв'язала їм теплі панчішки, щоб не мерзли їхні ніжки. І ось вже три роки я часто приїжджаю до них з іграшками та гостинцями. Вони лагідно називають мене своєю бабусею. Завжди поздоровляють мене з святами, пишуть листи, в яких діляться зі мною своїми радощами і печалями, а ось недавно прислали свою фотографію.

Не забула і про дітей Вірменії. Вислала їм посилку з теплим майном.

Якої би ми не були національності насамперед, ми повинні залишатися людьми. Бути добрими, чуйними, щедрими, милосердними. Повинні жити в мирі та злагоді, підтримувати один одного у важкі хвилини, жити як одна сім'я. І тільки тоді міцною буде наша країна, і тільки тоді буде мир на всій землі.

Чому я говорю ці слова? Та тому, що серце болить, коли чую про те, як в окремих регіонах нашої країни виникає розбрат на грунті міжнаціональних відносин, як сіється ворожнеча між людьми, які мирно і дружно жили впродовж багатьох років.

Так і хочеться крикнути: "Схаменіться люди!". Бо ж не можна допустити до того, щоб розтопталася дружба, щоб нехтувалися такі поняття, як доброзичливість, щирість. Бо ми ж - радянські.

М. Журавльова жителька с. Котелеве