ЖУРАВЛЕВА
Мария Тихоновна

Проявімо ласку, тепло, доброту

Так вийшло, що доля не подарувала нам з чоловіком ні сина, ні дочки. А так хотілося відчути материнського щастя. Можливо саме тому такими близькими і дорогими стали мені діти родичів, сусідів. Завжди хотілося їм допомогти чимось, приголубити їх. Ці діти - щасливі. У 1987 році випадково дізналась, що у Боянах існує допоміжна школа-інтернат. З'їздила туди, познайомилась з першокласниками. Такі милі, такі беззахисні. Дивишся на них і серце стискається. Чому доля так жорстоко їх покарала? За що? Словом, сподобались вони мені, подружилася з ними. І тепер уже є у мене в Боянах 35 внучат. Вони вже подорослішали, навчаються у четвертому класі. Протягом цих чотирьох років постійно піклуюся про цих дітлахів. В'яжу їм теплі речі, купую канцелярські приладдя. Хочеться, щоб пізнали вони хоч трохи щастя у житті.

А яким вдячними вони вміють бути! Якою ласкою світяться їхні обличчя від одного доброго слова. Дивишся на них і хочеться їм зробити приємне.

А нещодавно дізналася, що мої внучата ніколи нікуди не виїжджали на екскурсію, в гості. Тож вирішила познайомити з їхніми котелівськими ровесниками (я живу в Котелевому). Вдячна дирекції нашої школи, яка допомогла організувати зустріч. Харчосмакова фабрика виділила автобус, а місцевий колгосп "Росія" - продукти. Зустріч вдалася на славу. Боянські гості декламували вірші, а як вони чудово співали українські, молдавські, російські народні пісні! Малим котелівчанам гості сподобались, вони разом сфотографувались, обмінялись адресами. Думаю ця дружба буде тривалою, діти листуватимуться. І вже якийсь лагідний промінчик зігріватиме їхні душі.

Боянські школярі поїхали. А я собі не знаходжу місця. Весь час мучить питання: чому у нас так мало милосердя? Діти розповідають, що ніхто до них не приходить, ніхто з родин з ними не спілкується. Хіба можна у них бути якась надія на краще. Мабуть, ні. Сьогодні ми багато говоримо про милосердя. Про те, що його потребують і дорослі, й малі. Але лише говорити про це - значить нічого не робити. Від одних лише слів про доброту людську, чуйність краще не стане. Треба їм на ділі допомогти. Давайте зробимо так, щоб частіше з'являлася усмішка на обличчях цих дітей, щоб відчули вони ласку дорослих.

М. Журавльова, пенсіонерка, 1991 рік