Новоселицька районна державна адміністрація
Відділ культури

с. Щербинці, 2002 р.

Щербинці – мальовниче село на Буковині. В ньому живуть 830 чоловік. Виникло село приблизно в ХVІ ст. Назва його походить від слова “щерба”. Село спочатку заснувалось на північно-західній частині сучасного розміщення села у вигляді невеличкої зазубрини, ніби щербинки. Звідси і пішла назва Щербинці.

Ще є версія про походження назви: колись біля села протікала річка Щербинка, від якої тепер залишився тільки струмочок.

В ХVІІ ст. наше село підлягало нападу турецьких султанів, про що свідчать сліди турецького кладовища.

Підтвердженням цього є і поле, яке носить назву Великий Борич. Це поле розташоване на північно-західній частині села. На цьому полі відбулася велика битва з турками, тобто боротьба. Звідси назва Великий Борич. Ці події пов’язані зі Ставчанською битвою 1776-1778 рр.

До середини ХІV ст. земля, де пізніше заснувалося наше село, входила до складу Галицько-Волинського князівства, а згодом вона належала Молдавській державі.

З 1711 р. цією землею заволоділи турки, а з 1812 р. вона за Бухарестським миром відійшла до Росії, складаючи собою основну частину Хотинського повіту.

У 1918 р. село, як і вся Бессарабія та Буковина, було окуповане боярською Румунією. В селі господарювали ставленики румунських бояр: старости Кіцен Микита, соцький – Морар Міна, шеф поста – Сталеску. Це були роки важкого підневільного життя селян під чоботом румунських завойовників. В 1940 р. радянські війська перейшли кордон Румунії і приєднали Північну Буковину до Радянської України, а наше село Щербинці увійшло до новоствореної Чернівецької області.

Будівля

Будинки в нашому селі будувались переважно з глини, без фундаменту, на землі. Для спорудження будинку забивались кілки, де мала будуватись стіна. Потім місили глину з половою і закидали. Так утворювалась стіна. Поверхня стіни гладилась долонею руки. Вікна були дуже маленькі, вони могли складатися з одної шибки, 2, 4. Площа вікна становила 40х30 см. або 40х60 см. Штукатурки не робили. Побілку стін проводили гумою (глеєм, сірим і білувато-жовтим). Підлога була тільки земляна.

В хаті споруджували грубку і піч або тільки піч з каменю і глини, бо цегли не було. Топили соломою і лабузом. Тільки хліб пекли при допомозі дров, а іноді і хліб – соломою. Ложки були дерев’яними, посуд глиняний. Наявність фарфорової тарілки в будинку вважалася великою розкішшю.

Спали на дерев’яному полу, який збирався з дощок і настелявся соломою, а зверху покривали домотканим рядном.

З 1895-1896 рр. почали появлятися дерев’яні ліжка.

Двері були дерев’яні, які складалися з однієї частини. Покрівля будинків була з соломи, очерету і навіть з кукурудзяних стебел.

Обробка землі.

Землю обробляли вручну. Орали плугом, а решта робіт виконувалась вручну.

Врожай збирали теж вручну, а перевозили коровами.

Народне вбрання.

У 1880 р. жінки ходили в горботках, які були виткані з саморобних шерстяних ниток. Рубахи шили з домотканого полотна, потім їх вишивали. До 10-15 років дівчатка і хлопчики ходили в полотняних рубахах.

А потім вже хлопчики одягали штани з рубахою.

Взимку ходили в сардаках і кожухах. Шапки шили з ягнячої шкірки. Жінки на голову одягали кирпу, а зверху покривалі її домотканим полотном.

Влітку ходили переважно босі, або в лаптях з шкіри, а пізніше із резини. В даний час наше село одне з найгарніших сіл на Буковині.

В сілі є сільська рада, СТОВ “Перемога”, церква, яка побудована в 1905 році, Щербинецька ЗОШ, магазин, фельдшерсько-акушерський пункт і клуб. В селі працюють два приватних підприємця.

Сама старша людина в селі це є Антонюк Михайло, який досягає своє перше сторіччя.