|
Нехай початок цієї доброї справи
Буде радісним і плідним,
А його продовженням –
Будуть все нові і нові сторінки
Із життя малинівчан.
Іван Романел, Голова сільської ради с. Малинівка
Історичний збір матеріалу – Іван Мудряк
Текстовий матеріал – Олеся Георгіца.
Скільки б не було на планеті, що зветься Землею, міст і сіл, але наймиліше нашому серцю є рідне гніздечко, де вперше вдихнули чистого повітря і торкнулися святої землі.
“Скільки б не приїжджав у свої рідні села, - розповідає доктор медичних наук Сергій Динту, - завжди почуваю себе стривоженим. Зустрічають мене ті ж верби і та ж крута дорога, що в’ється змійкою між ошатних хат, і дзвіниця церкви, в якій був охрещений колись, - а все ж почуваюся, ніби знову і знову вперше ступаю по стежках своєї долі”.
У швидкоплинному ритмі сучасного життя ми рідко задумуємося над історією нашого села, що розташоване за 18 кілометрів від районного центру і залізничної станції Новоселиця.
Перша згадка про Малинівку є в грамоті 1437 року. На окраїні села виявлені археологічні рештки двох поселень Трипільської (ІV-ІІІ тис. до н.е.) і одне Комарівської (ХV-ХІV ст. до н.е.) культури.
Як розповідалось старожилами, існує легенда про походження назви Малинівка. Начебто у давні часи тут поселилися працелюбні землероби. Їм сподобалися щедрі і плодючі землі – вони тут осіли назавжди. Невідомо, скільки село було без імені. Але з’явився господар Малин – роботящий, справедливий, не базіка. І на знак поваги до нього назвали – Малінєшть, тобто Малинівка. Сьогодні Малиновській сільській раді підпорядкована територія площею 2365 га. Населення становить 1560 громадян. Переважна більшість жителів за національністю молдовани. Вони живуть у дружбі і в мирі.
У 1947 році був створений колгосп імені Івана Франка. Першим його головою був Семен Берник.
Потім головами колгоспів були Д.Баблюк, С. Проліновський, Г.Берник. Розквіту господарство досягло, коли на його чолі стояв Федір Капрош – Герой соцпраці.
Завдяки його піклуванню великі кошти було вкладено у благоустрій села. Зокрема, було заасфальтовано всі вулиці і площі.
У селі діє середня школа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, торгівельна точка. Село радіофіковане, працює телефонна мережа. Завершується спорудження будинку культури на 400 місць.
Мудряк Лазар Павлович – перший завідуючий сільським клубом, в якому працював 37 років. Колективи художньої самодіяльності при ньому були переможцями обласних і республіканських оглядів.
Агітаційна бригада (керуючий Л.Мудряк) – переможець республіканського конкурсу, володар срібної медалі.
Мудряк Валентина Василівна, завідуюча сільською бібліотекою, ветеран бібліотечної справи.
Усну народну творчість нерідко називають квітами рідної землі. І в цьому є великий смисл. Дійсно, барвистий і неповторний світ людських почуттів та уявлень розкривається в багатому за своїми жанрами і мотивами народному фольклорі.
З глибокої давнини дійшли до нас хвилюючі народні пісні, в яких відбувається характер людей, виливаються думи і прагнення народу. А скільки в них б’ється ніжних і чистих почуттів! Скільки в них щирості і душевних уболівань!
Фольклорний колектив села (кер. А.Русу) – учасник обласного фольклорно-етнографічного фестивалю.
Вокальна група на районній сцені.
Оркестр народних інструментів “Флуєраш” (кер. І.Мудряк)
Валентина Георгіца – солістка сільського клубу виступає під час концерту з нагоди відзначення в м.Новоселиця Дня незалежності України.
Жителі села пам’ятають своїх земляків, що загинули на фронтах Великої вітчизняної війни, тому 9 Травня – День Перемоги – є особливим святом, на яке збирається все село. Шану пам’яті загиблим воїнами завжди віддають як ветерани війни, так і молодь.
Сьогоднішня праця з фольклором набирає нової форми і змісту, де традиційно поєднуються минуле і сучасне.
Досить почути чи побачити виступ нинішнього фольклорно-етнографічного колективу, як одразу перед очима в усій красі постає наше село.
Учасники фольклорного колективу – бажані гості районного свята “Різдвяні зустрічі”
Тернисті дороги поезії живого слова. То пишеться все у мандрах, то в казематах, то під самотнім сонцем, то під вишнею у затінку, то поза межами рідного краю. Але написані рядки стають дорогими для цілого народу.
Порфирій Семенович Сандуляк – творча обдарована цікава людина. Любить літературу, фольклорист. Видав книжку невигаданих історій під назвою “Нехай вам розкаже дід”.
А в сільській бібліотеці діє гурток літературно-художнього читання, учасниками якого є учні місцевої загальноосвітньої школи і керує ним бібліотекар Олеся Георгіца.
Жителі села пишаються своїм земляком, членом спілки художників України Андрієм Георгійовичем Житар. Його картини є в обласних колекціях громадян багатьох країн. Особливого значення набуває сьогодні розквіт народного ремесла. Тут і вишивка нитками і бісером, ткацтво, вироби з дерева і лози та інші.
Неперевершеними майстрами є виконувачі криниць Михайло Сикора і Сергій Романел, які успадкували цю справу від своїх батьків.
Набір - dnepr
|