Новоселицька районна державна адміністрація
Відділ культури

Котелеве, 2002 р

Історія села Котелеве

Село Котелеве – це населений пункт, який знаходиться за 11 кілометрів від районного центру і залізничної станції Новоселиця та за 45 кілометрів від обласного центру. Розташоване в долині річечки Гошиці – притоки річки Прут.

Перша згадка про село є в документі 1322 року. Існує думка, що назва села походить від слова котел. В це село, або як тоді говорили в цей “котел”, через несплату боргів турецькі завойовники виселяли селян-кріпаків.

В околицях села Котелеве знаходяться шість курганів-могильників епохи бронзи (XV-XII століття до н.е.) та черняхівської культури (ІІІ-ІV століття н.е.).

У 1941 році в селі було засновано колгосп. Нині він носить назву “Росія”. Головними напрямами в господарській діяльності є виробництво зерна, молока і м’яса. Колгосп має цегельний завод і свинокомплекс. Румунськими окупантами у 1941 році було вбито сім активістів – В.Г.Васкана, Н.М.Бузило, П.Г.Єременчука, В.Д.Яковенка, Г.М.Сікору, В.Д.Буряка, Л.В.Грицуника.

У селі проживає 2926 чоловік, з яких 65 процентів становлять українці, 34 – молдовани, решта – представники інших національностей.

В Котелеві функціонують середня школа, будинок культури, п’ять торгівельних точок, фельдшеро-акушерський пункт, дві бібліотеки, відділення зв’язку, філіал ощадбанку, комплексний приймальний пункт.

Тут діє православна Михайлівська церква, побудована у 1882 році.

Культурне життя с. Котелеве

1963 року 29 червня величезна і радісна звістка облетіла все село про те, що в цей чудовий сонячний, тихий день було блакитне і безхмарне небо і в цей день стало чудовим подарунком для всіх односельчан, а особливо для працівників культури, відкриття клубу.

Всі ми разом були дуже вдячні, що наша довгождана мрія здійснилася. Це не був клуб, а це був справжній чудовий храм культури, де по справжньому почав горіти вогник культури, куди почали йти від малого до великого всі: і дорослі, і малі, тому що знали, що тут вони зможуть відпочити і знайти для себе щось цікаве, знайти собі якесь зайняття.

У будівництві клубу брали активну участь комсомольська організація молоді села, партійна організація, профспілкова організація, школа, одним словом, все населення села, тому, що в ті часи надавали велике значення будівництву клубу, храму культури.

В цей час головою нашого колгоспу працював Гаращук Епіфан [M1] Васильович, який велику увагу приділяв розвитку культури на селі. Це Людина з великої літери, добрий господар колгоспу, економіст. Епіфан Васильович любив людей праці, землю і культура для нього не була другорядною справою. Епіфан Васильович сам учасник художньої самодіяльності, грав на трубі, бив у бубен в учительському хорі. Багато зроблено ним для людей, для культури, в яку вклав величезні кошти на потребу культури. На жаль, сьогодні його немає з нами.

І як пісня свята почалася велика кропітлива робота працівниками культури, які завжди були у пошуках нового, передового, цікавого. Бібліотека і клуб організовували масові заходи, вечори, усні журнали, читацькі конференції, дитячі ранки, різні екскурсії тощо.

До послуг односельчан і учнів школи була сільська бібліотека з книжковим фондом 10 тисяч екземплярів літератури. Клуб на той час був прекрасний з величезним кінозалом, фойє, гриміровочною, кабінетом зав.клубом. Оформлення було різних напрямків: інтернаціональне, патріотичного виховання, атеїстичного виховання, історичного направлення, наукового природничого направлення, а також на тему “Наша молодь – наша заміна”. Працівники культури створили клубну бібліотечну Раду і почав по-справжньому горіти вогник культури, і на цей вогник ішли люди. Ні клуб, ні бібліотека ніколи не пустували. В цей час зав. клубом працював Топорівський Петро Максимович, який почав працювати з 1952 року після закінчення курсів, після чого почав працювати у районному домі культурі баяністом, а потім перейшов працювати у своє село. Він учасник Великої вітчизняної війни. У 1964?69 рр. клубу було присвоєно звання “Клуб відмінної роботи”, що стало великою радістю для нас, працівників культури. Працівників культури було троє: Топорівський Петро Максимович, зав. клубом, Калетник Лідія Василівна, зав. бібліотекою та кіномеханік Васкан Василь Федорович.

Працівники БК, зав. клубом Петро Максимович Топорівський (1-й зліва)

Топорівський Петро Максимович завжди старався, щоб у клубі проводилися ділові і змістовні масові заходи. В клубі працювало 20 гуртків: вокальний, хоровий дорослий, хоровий дитячий, “Умілі руки”, духовий, кройки та шиття, струнний, художнього читання (вокальний), фотоаматора, “Юний технік”, вокальний по новим обрядам та ще драматичний, яким керувала Калетник Лідія Василівна. Вони ставили п’єси “Під червоною калино”, “Живая копейка”, “Назар Стодоля”, “Сватання на Гончарівці”, “Сватання”, “Під вишнею” і багато інших. Кращими учнями були Кишларь Йосип Семенович, дружина його Кишларь Віра Дмитрівна, Яковець Антоніна Олексіївна, – найкращі читачі бібліотеки, книгоноші, учні хору, учні вокальної групи. Драматичний гурток не раз виступав на районній сцені, на обласній а також неодноразово був нагороджений похвальним листом. При БК був створений хор механізаторів, сільським хором керував Васкан Василь Васильович, обидва хори виступали на обласній сцені, на районній сцені, користувались великою популярністю у районі. Необхідно відмітити, як багато сил, умінь приклав керівник Васкан Василь Васильович (в той час він працював директором школи, але знаходив час приходити в клуб, де разом з Петром Максимовичем підбирав репертуар для хору). Він не міг жити без культосвітньої роботи, любив і допомагав нам, був гарним організатором, користувався великим авторитетом усього населення, учнів школи. Учні хору і дорослий хор поважали Василя Васильовича і любили.

Клуб і бібліотека – це одне ціле. Ми все розробляли разом, шукали нове, передове, працювали для людей, щоб людям було цікаво приходити в БК і бібліотеку. Старалися оформляти естетично, щоб привабити тих, хто йшов до нас. Працівники культури не сиділи у БК, а йшли на ферму, в поле, на тракторну бригаду, на тік, на виробничі ділянки. Старалися організувати пересувні бібліотеки книгоноші, які носили літературу людям похилого віку, приносячи їм радість в дім і нову літературу різних направлень. Старалися донести новинки літератури читачам, уміло підбираючи стежину до кожного читача, щоб він залишився читачем не тимчасово, а надовго, а вже від того, як зумієш підібрати літературу і керувати читанням читача, таким читачем він і залишиться.

Велика робота проводилася з читачами дорослими і учнями по залученням їх до бібліотеки. В оформленні бібліотеки надавали велику допомогу актив бібліотеки. Це такі робітники, як Житарюк (Топорівська) Олена Іванівна, яка, до речі, пізніше працювала в центральній бібліотеці, закінчила культосвітнє училище, була прекрасним бібліотечним працівником. Пізніше працювала Ротар Марія Дмитрівна. Бібліотекар відмінний, організатор добрий, уміла підібрати назву для вечора, усного журналу чи читальної конференції, щоденно працювала з каталогами і картотеками.

Бібліотека обслуговувала 1600 читачів, обладнана новою технікою, кольоровим телевізором, новими стелажами, всіма умовами для роботи. Бібліотечні працівники старалися завжди бути у перших рядах носіїв культури.

Калетник Лідія Василівна працювала зав. бібліотекою з 20 жовтня 1952 року до 1994 року. Нею було проведено багато масових заходів, перш за все пропаганда рішень з’їздів, пленумів, величезна увага приділялась пропаганді по інтернаціональному, патріотичному вихованню, профорієнтації учнів. Проводились бесіди “Вивчай і знай свій край”, вечори науково-природничої літератури. Активу участь у діяльності брали такі читачі: Данчук Георгій Дмитрович, Васкан Василь Васильович, Кишларь Йосип Семенович, Яковець Антоніна Олексіївна, Грицуник Лисавета Георгіївна, Теутул Василь Васильович, Мельничук Яків Іванович та інші. Практикували проведення масових заходів на дому, наприклад: “Пісня і труд поруч ідуть” – це вшанування передових доярок; “Переможець соцзмагання”, – це свято проводилося на її подвір’ї, були всі керівники колгоспу, вся родина і жителі вулиці. Вечір “Землю, яку я так любив, зберіг для мене солдат”, був вечором з викликом з армії, на який приїхало 7 солдат. Уявіть собі, якою радістю стало це для батьків і односельчан, які нічого не знали і навіть не здогадувались про запрошених!

1953 р. Перші дні роботи
Перший бібліотекар Калетник Лідія Василівна

Центральна бібліотека була бібліотекою школи передового досвіду по роботі з дітьми. Часто на базі нашої бібліотеки проводились районні, кустові семінари по роботі з учнями, часто проводились показові масові заходи з цієї теми. Бібліотека працювала в тісному зв’язку з комсомольською організацією, партійною організацією, сільською радою, профспілковою організацією, які надавали грошові допомоги і самі були присутні на цих вечорах і брали участь у проведені цих заходів.

В грудні 1962 року бібліотеці було присвоєно званняч “Бібліотека відмінної роботи”. Працювали з великою любов’ю, чесно відносились до роботи, культура була для нас все: і дім, і сім’я

Бібліотекою завідувала Калетник Лідія Василівна до червня 1994 року. З 1994 року до 2000 року завідувала Ротар Марія Дмитрівна. Зараз завідує Ротар Роза Іванівна. В Будинку культури зав. клубом працював Топорівський Петро Максимович до 1985 року, з 1985 року працювала Щербанюк Любов Іванівна (до 1996 року), з 1996 року працювала директором БК Трипадуш Дінара Йосипівна, з року 2001 року директором БК працює Трипадуш Леонтій Петрович.

Хор “Ланка” під керівництвом Заліско Лисавети Григорівни